Життя салтів’ян в окупації

В темні часи добре видно світлих людей © Еріх Марія Ремарк.

Мабуть, це найчастіше чуване висловлювання за час війни. Так і є. До війни наша громада була незгуртованою, млявою. Кожен сам по собі, а влада взагалі десь осторонь. Нечисленні боязкі спалахи ініціатив розбивалися об могутню стіну байдужості влади та односельців. Плине тихенько життя у мальовничому квітучому містечку. Ліси, поля, річка - просте сільське життя.

Все змінила війна. 24 лютого 2022 рогу завмерло село, не здатне повірити, що багрова заграва, вибухи, перелякані діти, шоковані сусіди - все це правда. Це - ВІЙНА. Жахливе слово, що вже декілька поколінь асоціюють з другою світовою. Тепер це - наша реальність.

Закрийте очі і уявіть собі свій дім. Тихий ранок. Діти та онуки ще сплять, тепла затишна вітальня, ваш собака або кіт ніжиться на килимку, ви п’єте запашну каву. … Аж раптом вилітають вікна, здригається будинок, хтось кричить, хтось завмер в шоці… тільки одна думка - що з дітьми?! А потім повз ваших вікон їде військова техніка, в ваші хати заходять якісь люди і кажуть, що тепер вони тут назавжди, тепер тут нова влада. Постріли на подвір’ї сусідів. І відчуття повної безпорадності. Бо нема нікого, хто мав би допомогти. Не вірите, що це можливо? Ми теж не вірили. Але так було в селах нашої громади.

Наше ж село - Старий Салтів - було в оточенні, а потім і в окупації. Перший тиждень ми тільки здригалися від невпинних вибухів, завмирали від пострілів, мовчки дивилися на палаючий небокрай. І відчували лють, дивлячись, як над нами з росії летять на Харків воєнні літаки, що нищили наше місто. Летять вбивати наших близьких, що лишилися в Харкові. І всі ми реагували по різному. Хтось кинувся збирати родину в спробі вивезти. Це тепер ми знаємо, наскільки то було небезпечно. Бо з перший днів Старосалтівська громада була в оточенні.

Виїхати було можливо тільки через лінію фронту, під обстрілами. Хтось, навпаки, почав запасатися їжею та водою, розраховуючи на міцність підвалу. Деякі просто не вірили своїм очам. Не хвилюйтеся, казали, ми ж в Європі живемо, то ми щось не розуміємо, завтра все буде гаразд. Нажаль, так не сталося.

З перших днів війни ми були позбавлені електропостачання, води, постачання їжі та ліків в магазини та медзаклади, а головне - зв’язку. Тепер ми знаємо, що це така тактика російських окупантів для залякування населення. То ж вже 24.02.2022 невеликий натовп зібрався біля будівлі сільської ради. Нам була потрібна інформація, якісь вказівки, поради - що робити?! Але сільску раду було розпущено, ніяких дій ніхто навіть не збирався робити. Будівля була пуста.

І ось ці прості люди - електрики, підприємці, фермери, містяни, що приїхали відпочити в село і не встигли повернутися додому, домогосподарки й вчителі - почали працювати. Організували патрулювання темними вулицями, бо поліції і до війни в нас не було. Перші сміливці поїхали в Харків через фронт, попадали під обстріли, жахалися трупам та розбитій техніці на узбіччях. Привезли хліб та край необхідні ліки. Через деякий час російські ракети знищили той хлібозавод.

В село увійшли російські війська. Все було як у ві сні. Бо як це можливо?! Місцевих жителів змушували носити на рукавах білі пов’язки, росіяни вирили окопи та поставили в селі кілька блокпостів. Всіх, хто намагався виїхати та вивезти дітей обшукували, чоловіків роздягали в пошуках татуювань. Ретельно перевіряли телефони. Саме тому дуже мало фотографій з окупованих територій. Люди стирали пом’ять в смартфонах, бо за фотографію, що викликає підозру, окупанти забирали людей в невідомому напрямку. Дітей могли розпитувати, чи люблять вони Україну. Розумієте? ДІТЕЙ! Тому багато людей не наважувалися виїхати, бо невідомо, що було більш небезпечним. В дорозі, навіть якщо пройдеш перевірку можна було схопити пулю в спину або потрапити під обстріл.

В той день, коли окупаційні російські війська увійшли в Старий Салтів, ми припинили активну діяльність, бо передбачали, що росіяни намагатимуться примусити нас до співпраці.

Дивіться відео на нашому каналі в Youtube https://youtu.be/EmM-5SRopUI?si=RdYfGWDnhwLd31g5